Провідні українські танцюристи Олександра Назарова та Максим Нікітін не радять шукати в їхніх нових програмах глибокий зміст та складні образи. Цьогоріч учні харківського тренера Галини Чурілової  зробили ставку на вишуканість та простоту, але в технічній складовій залишилися вірними собі, порадувавши публіку оригінальними елементами. Вже дебютні в цьому сезоні старти за участю дуету засвідчили, що чемпіони України в спортивних танцях на льоду взяли нову висоту у постановці програм. Вони стали переможцями міжнародного турніру Кубок Віктора Петренка в Одесі та срібними призерами Меморіалу Дениса Тена в Нур-Султані. Разом з нагородами Олександра та Максим отримали чимало схвальних відгуків від фахівців щодо прокатів обох танців. Проте олімпійський сезон лише набирає обертів і наразі на українців очікує наступний серйозний іспит – етап Гран прі в японському місті Осака.

Про нові постановки дуету та новації в них, уроки перших двох турнірів, власну тренерську роботу, стосунки з іншими фігуристами, а також про те, чому наші спортсмени досить швидко призвичаюються до виступів без глядачів сайту УФФК розповів Максим Нікітін.

-Максиме, які висновки зробили після двох турнірів та на чому фокусувалися, готуючись до етапу Гран прі?

-Я би назвав прокати досить вдалими як для перших стартів. В Одесі ще давалося  взнаки те, що ми тривалий час не змагалися, проте в Казахстані картина була уже зовсім інша. На мою думку, ми виступили там краще, яскравіше, ніж удома. Зі мною не всі погоджуються, але я кажу те, що відчуваю. Передусім, це стосується довільного танцю. В ритмічному були окремі невеликі помарки, буквально сьогодні на тренуванні ми їх виправили. До Японії вирушаємо уже в неділю (7 листопада-авт.), тому якихось глобальних змін до програм не вносили, та й не планували – надто ризиковано це робити за декілька днів до старту. Але по нюансах, звичайно, пройшлися. Обидві композиції мають виглядати стабільнішими, щоб глядачі відчули їх енергетику і позитив. 

-Судячи з нових постановок, ви своїх прихильників не розчаровуєте – знову багато свіжих ідей, новацій в елементах, вдалий підбір музики. Що саме ви «розповідаєте» в своїх програмах, які ідеї для вас важливо донести до публіки?

-Скажу відразу, в наших цьогорічних програмах не варто шукати складних філософських тем, образів та алегорій, в них немає нічого такого, що здатне зламати мізки. Все гранично просто. Наші історії про стосунки чоловіка та жінки. Ритмічний танець – красивий сексуальний блюз під відомий хіт «Hit the road Jack», ну а довільний – «Мулен Руж» і цим все сказано! Тобто, уже назви програм розкривають їхній зміст та образи. Додам лише, що саундтрек з мюзиклу «Мулен Руж» ми взяли з нової адаптованої бродвейської постановки 2019 року. Музику знайшла Саша і це справді чудова ідея.  

– У вас начебто стало дещо менше акробатики…Чи я помиляюся?

-Однозначно помиляєтеся. Можливо, таке враження склалося через порівняння з минулим сезоном, коли у нас була абсолютно нова для фігурного катання, висока підтримка, про яку багато говорили і називали унікальною. Зараз чогось такого дивовижного, особливого та виняткового немає , але є інші, не менш цікаві речі. Якщо говорити про елементи, «фішки», то у нас чотири нових –  захід на твізли, досить видовищний слайдінг, захід на обертання, підтримка, яку ніхто ніколи не робив… Ці питання принципові для нас, тому під час постановки навіть думки не було про спрощення програми.

А ви чимало встигли зробити, готуючись до сезону. Думала, що до нового показового руки не дійдуть і раптом в Нур-Султані така приємна несподіванка…

-Ми поставили показовий номер буквально за одне тренування. Я сам після виступу відкрив YouTube, щоб подивитися зі сторони, що вийшло. Ми взяли «Очі чорні», Саша знайшла дуже класну обробку, кавер французькою мовою. Я навіть не чув його до цього. Красивий вокал і взагалі аранжування чудове. Тобто, тема впізнавальна, а звучить і сприймається по-іншому.

-Ви уже звикли виступати без глядачів?

-У тому ж Казахстані на трибунах було чимало людей як для нинішньої ситуації. Знаєте, прийнято вважати, що найактивніша і найдоброзичливіша публіка – японська. Так і є, але я поставив би в цей ряд ще й казахських глядачів. Ми із Сашею це відзначили ще на Універсіаді (Олександра Назарова та Максим Нікітін є переможцями зимової Універсіади- 2017 в Алма-Аті-авт.), а тепер зайвий раз переконалися. Казахи вітають та підтримують всіх, незалежно від того, хто на льду – олімпійський  чемпіон чи дебютант. Коли чуєш оплески з трибун, скандування «Молодці!» після виступу – це не просто приємно, це надихає. Але в кожній країні свої карантинні правила і в багатьох з них публіки на змаганнях практично немає. До цього звикаєш, бо куди ж подінешся…Українські фігуристи загартовані у цьому сенсі, у нас на чемпіонати України глядачі і без карантину, на жаль, не поспішають. 

-Максиме, ви з Олександрою продовжуєте займатися тренерською роботою?

-Так, і саме тому мені було так важко обрати час для нашого інтерв’ю. Сьогодні я вже три години провів на льоду, попереду ще чотири – уже в якості тренера… Разом із Сашею працюємо з групами новісів, юніорів, зокрема, з дуже перспективним дуетом Марією Пінчук та Микитою Погорєловим.

– Їхні нинішні програми – це ваша робота?

-Так. Ми ставимо програми всім дуетам в наших групах, багато працюємо з ними як на льоду, так і в залі. Стосовно Марії та Микити, то ми, крім того, і тренуємося разом, тому завжди можемо щось підказати, допомогти. 

-З ким з відомих фігуристів дружите?

-Насправді друзів дуже багато, ми ж із Сашею вже 18 років у спорті! Наш тренер (Галина Чурілова-авт.) завжди «виштовхувала» нас з дому, щоб ми якомога більше спілкувалися  з різними людьми, розвивалися, вчилися. У нас було багато зборів, семінарів, на яких неминуче з кимось зближуєшся, з’являються друзі. Вже багато років ми в дружніх стосунках з Максимом Сподирєвим (виступає за Польщу в дуеті з Наталією Калішек-авт.). Щоправда, з Максимом ми знайомі з дитинства, починали разом займатися фігурним катанням в Харкові і відтоді завжди підтримуємо один одного. До речі, влітку він одружився і я був на його весіллі свідком. Також товаришуємо з Кирилом Халявіним, який нині виступає за Іспанію, з німецькими танцюристами  Катариною Мюллер та Тімом Діком… Ну, цей список такий великий, що треба зупинитися. Врахуйте, що ми тренувалися в Росії, США, Франції, в групах було багато спортсменів і зараз, приїжджаючи на змагання, завжди зустрічаємо друзів та добрих знайомих. 

– Але ж фігурне катання, мабуть, іноді «відпускає»? Чим цікавитесь поза спортом, які теми вам близькі ?

– Якщо продовжити тему друзів, то особисто в мене чимало й таких, які не пов’язані з фігурним катанням, особливо в Харкові. Мені цікаво спілкуватися з ними, ми обговорюємо різні питання. Крім того, я намагаюся бути в курсі подій в Україні та світі і, коли вільний, влаштовую собі «екскурсії» поновинних сайтах, читаю, аналізую, оцінюю. Щоправда, віднедавна  вільного часу дуже мало.  

-Це зрозуміло, надто важливий сезон. Які цілі ви ставите собі у ньому, чи маєте план-максимум?

– Мені не хотілося б виглядати пафосно, оскільки ми із Сашею часто це повторюємо…Нам справді дуже важливо, щоб людям подобалися наші програми, щоб вони переглядали їх, обговорювали, та навіть щось і зауважували. Я не хочу сказати, що коли нам аплодують, а оцінки не дуже хороші, ми ними не переймаємося, бо головне «всім сподобалося». Зовсім ні, ми переживаємо, як і всі спортсмени. Але для нас є суттєвою ще й така річ. Ми постійно шукаємо нові ідеї для програм, це практично безперервний процес. Нам хочеться, щоб якомога більше людей не лише отримували задоволення від наших виступів, але й зрозуміли, що для того, щоб рухатися вперед – у будь-який сфері, треба творити. Я не кажу, що це легко, навпаки, це непроста робота. Але інакше прогресу не буде. З того часу, як я і Саша стали тренувати, ми відчули ще більшу відповідальність за все, що робимо. Те, що наші учні дивляться на нас, стало потужним мотивуючим фактором, ми просто не маємо права виступати не на сто відсотків. Тому на кожний сезон, не лише на нинішний, ми ставимо одні й ті ж цілі – показати максимальний результат та запам’ятатися своїми програмами, елементами, ідеями. Може, у майбутньому хтось з нинішніх молодих танцюристів скористається нашими напрацюваннями і тоді вже точно ми переконаємося, що все було недаремно!

Людмила Власюк.