Провідна українська танцювальна пара Олександра Назарова та Максим Нікітін інтенсивно тренується – як на льоду, так і в залі, уже близько трьох місяців. Учні відомого харківського тренера Галини Чурілової не втрачають надії на те, що більшість змагань наступного сезону все ж відбудеться, а відтак сподіваються на свої успішні виступи в них. «Ми вийшли на лід відразу, як тільки послабили карантин і дозволили тренуватися членам збірної. Спочатку ковзанка працювала 3-4 години, каталися одиночники та танцюристи, зараз працюємо у звичному для літа режимі», – сказав Максим Нікітін в інтерв’ю для сайту УФФК.

-В якому об’ємі наразі тренуєтеся? З льодом проблем немає?

-В Харкові наше постійне місце тренувань – Салтівська ковзанка. Умови, може й не супер, але кращі, ніж могли бути. Ми задоволені, льоду вистачає. Одночасно з нами на  льоду ще 5-6 танцювальних пар, це абсолютно нормально, ніхто нікому не заважає. Наш  із Сашею робочий графік – по півтори години двічі на день. Плюс додатково зал, де ми уже впродовж двох років працюємо з унікальним фахівцем Андрієм Преображенським. У  тому, що минулий сезон для нас так вдало склався, чимала і його заслуга, оскільки фізично ми були чудово підготовлені, з витривалістю не виникало жодних проблем. Завдяки Андрію та індивідуальному підходу, який він застосовує у своїй роботі, ми перестали задаватися питанням, чи зможемо суто фізично «проїхати» до кінця програму, бо точно знаємо, що зможемо.

-Чи можете сказати, що вже повністю поновили спортивну форму?

-Так, ми справді вже набрали оптимальні кондиції для цього періоду підготовки. Щоправда, ми і під час карантину не сиділи на дивані. Тренувалися в онлайн-режимі, навіть знаходили можливість зустрітися на дачі, щоб попрацювати над елементами, зокрема, підтримками. Тобто намагалися максимально тримати форму. Нині уже катаємо програми і на цьому тижні починаємо серйозну підготовку до Кубка України, який запланований на середину вересня.

-Ви, начебто, залишаєте програми минулого сезону? Чим керувалися, приймаючи таке рішення?

-Ну, з ритмічним танцем без варіантів – його багато хто залишає, адже тема не змінилася. А щодо довільного ми проаналізували ситуацію і вирішили, що доцільніше буде відмовитися від нової постановки. Справа в тому, що в цьому плані ми співпрацюємо з Олександром Жуліним (російський тренер-авт.), який поставив нам останню програму, на наш погляд, дуже вдалу. Але цього разу поїхати до нього було фізично неможливо – карантин, кордони закриті… Коли ж карантинні заходи послабили, було вже пізно починати постановочну роботу. Тому ми подумали: наш нинішній танець (в композиції на музику Рене Обрі танцюристи втілюють образи французьких мімів-авт.) багатьом сподобався і ми не так уже й часто катали його в минулому сезоні. Особливо прикро, що не вийшло показати його на чемпіонаті світу (ЧС-2020  було скасовано через коронавірус-авт.). Так що вирішили відшліфувати обидві програми і в наступному сезоні постаратися здобути з ними ліцензію на Олімпійські ігри-2022. Точніше, сподіваємося, що у нас буде можливість поборотися за неї.

-Ви із Сашею – відомі експериментатори, тому не думаю, що програма залишиться «слово в слово» такою, як раніше…

Так, новації будуть. Не скажу, що аж дуже багато, але деякі елементи змінимо, деякі – вдосконалимо, зробимо складнішими, цікавішими. Одну підтримку точно уже змінили, впевнений, що глядачам сподобається. А так, працюємо над тими нюансами, які не встигли відшліфувати торік, чистимо програму.

-У костюмах змін не буде?

– Наразі ми не обговорювали це питання. Може, у Саші і є якісь ідеї, побажання – не знаю, чесно. Але гадаю, що все залишиться, як є. Костюми всім сподобалися, нарікань не було.

-Максиме, що мотивує вас виходити на лід, займатися програмами, творчістю, коли така невизначена ситуація щодо наступного сезону?

-Насправді це дещо напружує. Здається, уже на цьому тижні  ISU обіцяла внести певну ясність…Проте, яке б рішення не ухвалили, спортсмени, на мою думку, мають продовжувати працювати. Адже не секрет, що життя атлетів-професіоналів складається з олімпійських циклів – кожні змагання, в яких береш участь, мають олімпійський підтекст. От заради цієї мети – Олімпійських ігор треба тренуватися за будь-яких обставин. Я особисто намагаюся відсікати всі негативні думки і жити далі. Так, сталася ця біда (коронавірус-авт.), але ж всі в однаковій ситуації. Треба шукати вихід, а для спортсмена він – здебільшого у роботі, можливо, ще у якихось додаткових обов’язках, як от у нас з Сашею, коли ми вирішили, з ініціативи Галини Володимирівни (Чурілової-авт.), допомагати їй у тренуванні молодших груп.

Несподіваний поворот! Розкажіть, будь ласка,детальніше.

-Коли ми зіштовхнулися з необхідністю самоізоляції, Галина Володимирівна  запитала, чи немає у нас бажання спробувати себе у тренерській роботі. Звісно, ми погодилися і першим досвідом стала самостійна постановка програм для юніорського дуету Марія Пінчук/Микита Погорєлов. Ви побачите їх на змаганнях Кубка України. Скажу лише, що, наприклад, для ритмічного танцю ми обрали історію Бонні та Клайда і з великим задоволенням працювали над цією та довільною програмами. Самі не очікували, що вийде так здорово! Маю надію, що публіці  та суддям сподобається, але почекаємо змагань, оскільки буває, що спортсмени від програми у захваті, а на змаганнях виявляється, що вона подобається тільки їм. У будь-якому разі для нас це новий, надзвичайно цікавий досвід.

-Будете його й надалі практикувати?

-Не знаю, побачимо… Ми ще одній парі – новісам поставили довільний танець, тобто, загалом за цей час створили три програми. Галині Володимирівні сподобалося, зрештою, схвалили всі, хто їх бачив. До речі, ми також займаємося зі своїми дуетами ЗФП та СФП – за тією ж програмою, яку застосовує до нас Андрій Преображенський.    Крім того, я почав потроху працювати також з одиночниками та дітьми. Словом, на ковзанці буквально поселився, перебуваю там  з 8 ранку до 9 вечора.

-А я якраз збиралася запитати, з чого ще складається ваше життя у цій стресовій  ситуації, в якій ми всі опинилися. Виходить, питання відпадає саме про собі…

-Зовсім ні. Не ковзанкою єдиною…Я, як раніше говорив вам, ще умудряюся власноруч займатися ремонтом своєї харківської квартири.

-Як, ви ще його ще не закінчили?

-Ні, але справа рухається до фіналу. Я хочу сказати інше. Мене надзвичайно зацікавило і навіть захопило це заняття! Більше того, воно позитивно вплинуло на мене, навчивши  швидко приймати рішення, зважувати всі «за» та «проти», творчо підходити до низки питань. Саша також  з користю використала карантинний час – вона закінчила професійні курси make up і уже застосувала свої знання на практиці, ощаслививши своїх подруг до їхнього весілля.

-Повернемося до спортивної теми. Нещодавно в США відбувся перший онлайн-турнір з фігурного катання – Кубок Пеггі Флемінг, який вона сама назвала «кроком в майбутнє». Як ви, Максиме, ставитеся до такого формату?

-Не можу сказати, що я у захваті…На це можна погодитися, коли вже повна безвихідь, коли всі турніри(не дай Боже!) скасовані. В жодній іншій ситуації я особисто віртуальні змагання не сприймаю. Кожний спортсмен вам скаже, що виступати без публіки, без підтримки залу, який дає потужну енергетику, дуже складно. Крім того, на традиційних змаганнях завжди можна почути думки суддів, інших тренерів стосовно виступу, врахувати їх і рухатися далі. На мій погляд, це один з факторів прогресу фігуристів та й розвитку фігурного катання загалом. Будемо сподіватися, що до «узаконення» онлайн-турнірів справа не дійде й ми продовжимо радувати публіку «живим» катанням.