Олександра Назарова та Максим Нікітін (Харків) – чотириразові чемпіони України зі спортивних танців на льоду, переможці та призери міжнародних  турнірів, учасники чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор. Тренер Галина Чурілова.

-Максиме, ви з Олександрою чи не єдині, хто розпочинає виступи на чемпіонаті України уже з певним змагальним досвідом у цьому складному сезоні. Мабуть, почуваєтеся досить впевнено перед стартом?

-Цей сезон багато що змінив як у спорті, так і в житті загалом. Але й багато чому навчив.

Напружена ситуація – невизначеність з турнірами, скасування багатьох з них, проблеми з в’їздом в деякі країни змушувала посилено тренуватися, щоб не втрачати форму і бути готовими взяти участь в будь-яких «відкритих» стартах. Так що до чемпіонату України ми підійшли у досить хорошій фізичній та психологічній формі. Це, звичайно, не означає, що ми сприймаємо національні змагання як «легку прогулянку», такого поняття для нас не існує в принципі, оскільки кожний старт – це не лише спортивний іспит, але й певне суперництво з собою. А це дуже складна річ. Наприклад, нещодавно ми брали участь в міжнародному турнірі LuMi Dance Trophy в Одесі, де, так сталося, не відчули особливо гострої конкуренції. Проте передзмагальний  мандраж нікуди не подівся…

-Перед чемпіонатом України він також є?

-Звісно. Чемпіонат України – один з найважливіших турнірів в сезоні. Почнемо з того, що він відбувається перед чемпіонатом світу, тому хочеться виступити максимально чисто, не припускатися помилок, на які звертали нашу увагу тренери, судді та технічні спеціалісти в Одесі. Ну і це чудова можливість спробувати щось змінити в програмі, не в сенсі  елементів, а тих нюансів, які зазвичай непомітні глядацькому оку – десь більше ребер, десь додати ускладнень тощо.

-На які саме помилки вам вказували?

-Передусім, у твіззлах, де нам зарахували третій рівень, а хотілося б, звісно, четвертий. Були питання по кі-пойнтам. Про якісь великі прорахунки не йшлося, зауваження стосувалися деталей, але досить важливих в плані техніки та оцінок.

-Знаю, що ви приходите на ковзанку ледве не вдосвіта і залишаєте її пізно увечері. Що це означає?

-Що маю багато роботи. Якщо говорити про вечірний час, а це десь до 23.00, то він присвячений роботі з дітьми – я допомагаю тренерам, фігуристам. Ми працюємо над програмами, велику увагу приділяємо ковзанню. Про власну групу наразі не йдеться, це велика відповідальність і було б важко суміщати спорт та тренерство.

-Це не йде на шкоду вашим з Олександрою тренуванням?

-В жодному разі! Тут все проаналізовано, прораховано і обговорено з Галиною Володимирівною (Чуріловою-авт.).Розклад наших тренувань не змінився. Простіше кажучи, в першій половині дня я тренуюся, в другій – треную. Буває, що щось міняється чи коригується, але тільки не час та об’єми наших із Сашею тренувань – це залишається незмінним.

Ваші програми (РТ – тема з мюзиклу «42 вулиця», ДТ – на музику Рене Обрі) вже настільки відпрацьовані, що суперечливих моментів, мабуть, не залишилося. Чи залишилися?

-Ні, щодо власне програм, то питань уже немає, вони можуть виникнути скоріше до виконання. Змін також немає, лише нова підтримка, яку ми створили самі. Але її вже всі бачили.

-Підтримка справді неймовірна! Таке враження, що її ставив цирковий акробат…

-Між іншим, до допомоги таких фахівців вдається не так уже й мало спортсменів. На жаль, в Харкові такої можливості немає, але коли ми і Сашею декілька років тому  тренувалися в Москві у Олександра Жуліна, ми багато займалися з відомим спеціалістом, багаторазовим чемпіоном світу з акробатичного рок-н-ролу Дмитром Іоновим. Він і зараз працює в групі Жуліна.  Дмитро нас вчив принципам виконання підтримок і за чотири роки ми засвоїли чимало «секретів» створення цього непростого елементу. Зараз ми їх реалізовуємо у своїх програмах. Працюємо перед дзеркалом або знімаємо на відео, потім переглядаємо, аналізуємо…Крім того, застосовуємо ці принципи в своїй роботі з нашими юніорами.

-До речі, останнім часом ви неодноразово консультувалися у Олександра Жуліна. Які рекомендації отримали?

– Ми отримуємо грунтовні консультації з різних напрямів підготовки, за які в команді Жуліна відповідають різні фахівці. Дмитро Іонов, як я казав, це підтримки, акробатичні елементи – складні заходи, заклони, хореоелементи, Сергій Пєтухов аналізує, як ми працюємо корпусом, обличчям, руками з тим, щоб програма виглядала гармонійно, а не просто постановкою кроків, доріжок. Сам же Жулін – універсальний. Він говорить про все – кі-пойнти, як підняти руки, як підняти партнерку тощо.

Востаннє ми обговорювали і навіть впритул зайнялися постановкою довільного танцю на наступний сезон. Уже можемо це анонсувати. 

-Боюся й розпитувати з огляду на традиційну засекреченість танцюристами своїх нових програм…

-Ну, чому? Можу сказати, що програма буде цікавою.

-Вона поставлена у тому ж стилі, що й нинішня?

-Якщо говорити про музику, то вона абсолютно інша. Але це не суцільно сумна лірика чи якась серйозна драма. В новій програмі, як і в попередніх, наявні елементи веселого оптимістичного настрою, тобто, ми залишаємося в межах свого амплуа. Зрештою, недоцільно відмовлятися від того, що добре виходить. Водночас ми не намагаємося робити всі програми однаковими, це було б досить нудно і нам, і публіці. Під час змагань в Одесі голова техкому ISU Галина Гордон-Полторак, яка провела там невеличкий семінар, сказала таку річ: «Ви можете ставити програми, які забажаєте, але вони мають бути цікавими». Ось і ми постаралися зробити свій новий танець, передусім, цікавим і дуже сподіваємося, що судді та глядачі оцінять його позитивно.

-Чому ви так рано розпочали постановочну роботу?

-Події нинішнього сезону навели нас на думку, що не зайве буде підстрахуватися. По-перше, ми не знаємо, в якому форматі відбудеться чемпіонат світу, чи будуть розігруватися там олімпійські ліцензії.  Якщо ні, то відбірковим стане турнір в Оберстдорфі наприкінці серпня. Це буде перший старт сезону з новими програмами і відразу на кону – така важлива ціль. Тому вирішили якомога раніше поставити програму, оскільки невідомо, що взагалі буде влітку. А раптом знову жорсткий карантин? Так що ми заздадегідь підготувалися до всіх можливих варіантів.

-Максиме, вас пригнічує той факт, що доводиться виступати перед порожніми трибунами?

-Трохи є…Для танцюристів особливо важливий емоційний контакт з глядачем. Але, ви знаєте, в тій же Одесі все було настільки добре організовано, що ми відчували і змагальну атмосферу, і підтримку з трибун, де сиділи учасники турніру та тренери. А оскільки для нас це були вже не перші змагання без глядачів, то ми вже трохи адаптувалися. Щодо даного формату змагань скажу, що краще так, ніж ніяк. В нинішній ситуації для того, щоб зберегти фігурне катання, маємо миритися з незручностями і просто перетерпіти цей час. Зовсім не виступати – це не вихід, треба користуватися будь-яким шансом вийти на лід.

Людмила Власюк.