Відомий український тренер та хореограф Марія Тумановська-Чайка розповіла про підготовку своїх танцювальних дуетів до сезону,проблеми,які супроводжують цей процес, нові постановки і поділилася своїми думками щодо подальшого розвитку спортивних танців на льоду.

– Маріє Миколаївно,Ваші учні загалом на позитивній ноті завершили попередній змагальний рік. Як проходить підготовка до нового сезону?

– Я справді задоволена прогресом,який продемонстрували мої дуети,передусім, Марія Голубцова та Кирил Бєлобров. Вони виконали свої завдання у минулому сезоні і продовжують рухатися вперед.

У майбутньому сезоні Марія та Кирил,зокрема, братимуть участь у двох етапах юніорського турніру Гран Прі,тому підготовчий процес спланований з акцентом на ці важливі міжнародні події. Зазначу,що ми провели хорошу весну – займалися постановками програм,їздили на семінари…Тиждень каталися у Берліні і цей період був надзвичайно корисним та плідним для підготовки. Чому саме там? Річ у тім,що з німецькими колегами було досягнуто, так би мовити, бартерної угоди: я ставлю їхнім дуетам програми,а вони натомість  безкоштовно надають лід для тренування Голубцової/Бєлоброва. Таким чином, ми мали чудові умови і по чотири години льоду щодня.

Після цього провели місяць у Богуславі,де нас завжди добре приймають. Нам подобається розпочинати там сезон,проблема лише одна – фінансування.Спасибі школі,яка перерахувала половину вартості льоду,але ж решта – за кошти батьків.

– Що завадило відразу після Німеччини продовжити тренування на київській Льодовій арені?

– З цим ціла низка проблем…Лід «на Шалетт» закінчився наприкінці травня. Але ж у нас у середині вересня уже Гран Ппрі і ми не можемо дозволити собі відпочинок більше двох тижнів! Тобто,коли за усіма правилами – у середині червня нам потрібно було вийти на лід,у Києві його ще не було,бо ремонтні роботи ще тривали.

Це загальна проблема і вирішити її,на мою думку, не так складно,наприклад,планувати ремонт не у червні,а в травні. Наразі ж ми є заручниками старої системи,коли змагання розпочиналися у жовтні,тому у червні всі ще відпочивали. Але ж тепер сезон стартує у серпні! Зараз ми тренуємося на Льодовій арені. Для танцювальних дуетів виділяється лише дві години на день,до того ж на лід одночасно виходить ще з десяток пар. Кожне тренування – стрес… При цьому на змаганнях  ми вимагаємо від фігуристів максимальної віддачі у боротьбі з суперниками,котрі готувалися у хороших умовах,належному об’ємі і не ризикували зіштовхнутися на льоду з іншими спортсменами.

Є ще один негативний момент. Відомо,що фігуристи,які хочуть досягти результату,намагаються кататися разом з тими,хто перебуває на вищому рівні. Нам не бракує запрошень від ряду тренерів США,Канади,деяких країн Європи. Наприклад,Барбара Фузар-Полі щороку кличе на літній збір під Міланом. Але сума – зазвичай у районі 1 тис.євро на тиждень –  для нас непосильна.

Попри всі ці незгоди,зазначу,що працюю з чудовою командою.  Вдячна батькам,які допомагають,хореографу Анаїд Коньяр,асистенту Дмитру Мальцеву,які трудяться за «смішні гроші»,крім того,у мене талановиті дуети,у тому числі,й новіси, у яких я бачу багато позитивного. Знаєте,я іноді фантазую: якби у мене було 3-4 години льоду винятково для моєї групи,тоді для постановки програм іноземці приїжджали б до нас,а не я – до них. Але коли спостерігаєш на льоду одночасно трьох тренерів плюс одиночників, відразу повертаєшся на землю… Водночас є надія,що ситуація,передусім,з ковзанками, зміниться на краще. Я бачу позитивний рух у цьому напрямі і ті зусилля,які докладають для цього нинішні керівники нашої федерації.

– Наскільки готові програми Голубцової/Бєлоброва?

– Програми поставлені,зараз ми їх допрацьовуємо – щось додаємо,щось переробляємо. Короткий танець у латиноамериканських ритмах, у довільному вирішили використати кавер відомої пісні Леонарда Коена Hallelujah. Тут усе йде за планом.Хоча ще не всі елементи виходять,як треба,але вчимо їх і сподіваємося,що встигнемо вчасно завершити роботу.

– Як справи ще у двох Ваших дуетів – Юлії Жата/Яна Луковського та Валерії Гайструк/Олексія Олійника?

– Юлії та Яну я поставила довільний танець – у сучасному стилі, а короткий їм створюватимуть у США,куди вони поїхали на літню підготовку у ту саму групу,у якій раніше уже тренувалися. Ці фігуристи надзвичайно працелюбні,вмотивовані і мають,на мій погляд, хороші перспективи.

Щодо Валерії та Олексія,то їх,на жаль,буквально переслідують травми. Ми тиждень добре попрацювали,почали ставити програми,а у партнера знову запалення коліна…Просто не встигають реабілітуватися. Сподіваюся,що ці неприємності минуться і дует знову повернеться до хорошої форми.

– Маріє Миколаївно,Ви – відомий хореограф і ставите програми фігуристам різних країн. Чи працюєте також з українськими одиночниками?

– Так,звичайно. Я поставила,зокрема,короткі програми Івану Павлову – як минулорічну(хіп-хоп) ,так і нинішню(на музику з кінофільму «Містер та місіс Сміт»).Уже тривалий час співпрацюю з Анастасією Гожвою, усі її програми – наша спільна робота,у тому числі й цьогорічні. Нещодавно почала працювати з Анастасією Архиповою,поставила їй і коротку, і довільну програми.

Ми налагодили ефективне творче спілкування з цими фігуристами,мені з ними цікаво. Усі троє – не просто учасники процесу,якими потрібно керувати, а творчі особистості зі своїми ідеями та пропозиціями. У програмах я намагаюся не підганяти їх під образ,а максимально розкрити індивідуальність кожного з них.

– Дослуховуєтеся до думок своїх учнів?

– Обов’язково. Більше того, це моє правило. Передусім,я хочу зрозуміти,чим спортсмен живе, до чого у нього лежить душа,що йому подобається,як відчуває і розуміє музику. Лише після цього починаю роботу з постановкою.

– Стосунки тренера та спортсмена – які вони? Це «вчитель-учень» чи «начальник-підлеглий»?

– У моєму випадку це перший варіант. Головний той,хто несе відповідальність,а з тренера питають за все,навіть за речі,які від нього не залежать. Щось не так з костюмом – недогледів тренер,невдала музика,травма спортсмена – знову тренер…Діє старий як світ принцип:якщо все добре,то «браво» спортсмену,а погано – винен тренер. Та попри все – я люблю свою роботу,займаюся нею із задоволенням.

– Ви розпочинали свою кар’єру як тренер чи як хореограф?

– Як  тренер. Працювала з Олександром Борисовичем Тумановським,вчилася у нього. Разом ставили програми,тобто я йому допомагала. А потім з’явилися самостійні роботи, а відтак – свої дуети. Рік працювала в Ізраїлі,куди емігрувала моя пара Наталія Гудіна/Олексій Білецький. Мені запропонували тренувати цих фігуристів  і я погодилася. Поїхала у 2000 році,коли з’явилися проблеми зі школою в Одесі. Це був дуже важливий і яскравий період у моєму житті. Я працювала самостійно, навіть з одиночниками,ставила багато програм. Потім мене неодноразово запрошували до Ізраїлю для постановок. Я полюбила цю країну,мені було там цікаво не лише у творчому плані,але й суто життєвому,крім того, довелося на собі відчути, як це – жити і працювати в умовах бойових дій…

– Ряд фахівців вважає,що хороші танцювальні пари можно сформувати лише з двох сильних одиночників. Що думаєте з цього приводу?

– У мене такий різний досвід…Але два одиночники – це дуже важко,знаю з власної практики. Набагато легше працювати з дуетом,де один партнер прийшов з одиночного катання, а інший – готовий танцюрист.

Ось у моїй групі катаються новіси – брат та сестра Марія та Михайло Носовицькі. Вони не  були одиночниками і лише завдяки цьому деякі речі вдавалися краще. Одиночник приходить уже з певними навичками,не завжди прийнятними для танців. І добре, якщо його попередній тренер,крім стрибків, звертав увагу,скажімо, на ковзання. В іншому ж випадку очікує маса роботи.

– У той же час технічна складова у танцях наразі посилена.Чи виграють вони,на Ваш погляд, від такої кількості акробатичних елементів?

– Нова система,звичайно,ускладнила роботу,оскільки тепер обов’язково треба залучати спеціаліста з акробатики. Проте свіжий погляд на подальший розвиток нашого виду фігурного катання був конче необхідний – цього потребували самі реалії:спортивні танці дрейфували у бік бальних з їх оцінюванням на кшталт «подобається-не подобається»,віддаляючись від спортивної суті. Це був певний глухий кут, вихід з якого вбачався у посиленні технічної складової,що у свою чергу підвищує об’єктивність оцінок. Звичайно,такі процеси без втрат не обходяться,тому Техком ISU активно працює над тим,щоб зберегти баланс у цій системі. Ось у цьому році у юніорів уже прибрали одну доріжку,щоб більше часу залишалося на хореографію та на власне танець.

Я гадаю,що такі зміни треба приймати,їх диктує час і вони надають динаміку розвитку спортивних танців на льоду. Зрештою,якщо спортсмени високого класу,то у їх катанні все врівноважено,вони показують не акробатику на льоду, а прекрасний цілісний  танець із складними елементами,який сприймається як високе мистецтво.До речі,це чудово продемонструвала топ-група танцювальних пар на останньому чемпіонаті світу у Гельсінкі.

– На Вашу думку,чи очікується інтрига у боротьбі за олімпійське «золото» у спортивних танцях на льоду з огляду на те,що серед претендентів лише дві пари?

Ну,два дуети – це вже інтрига,відомі випадки,коли й цього не було…Так,обидві найсильніші у світі пари – канадці Тесса Вертью/Скотт Мойр та французи Габріела Пападакіс/ Гійом Сізерон гідні найвищої олімпійської нагороди. Але загалом передбачаю досить гостру боротьбу за п’єдестал. Можуть «вистрілити»американці Майя Шибутані/Алекс Шибутані. Якщо орієнтуватися на останній чемпіонат світу,то з найкращого боку показали себе Медісон Хабелл/Захарі Донах’ю з США, які були третіми після короткої програми. Цікава пара у Ігоря Шпільбанда – Медісон Чок/Еван Бейтс…Не думаю,що у Пхьончхані усе буде прогнозовано.

– Ви спостерігаєте за роботою своїх зарубіжних колег?

– Звичайно,мені цікаві постановки програм,новації,ідеї. Я спеціально їздила на чемпіонат світу у Гельсінкі,щоб спокійно поспостерігати за змаганнями і мати повну картину,оскільки,коли виступають твої учні,то багато речей сприймаєш по-іншому,щось упускаєш. А от з трибуни можна все побачити,проаналізувати,відчути,що рухає іншими людьми,які течії народжуються. Ну і звісно, роблю для себе висновки,а щось і  застосовую у роботі.

– Вас нерідко можна побачити також у суддівських бригадах на змаганняхISU

– Я  багато років є технічним спеціалістом ISU зі спортивних танців на льоду,тому,звісно,працюю у цій якості на багатьох змаганнях досить високого рівня. У моєму професійному багажі – чемпіонати світу серед юніорів, фінали Гран прі у різні роки,міжнародні турніри. У цьому сезоні мені «дістався» етап Гран Прі в японському місті Осака,де,до речі, виступить українська танцювальна пара Олександра Назарова/Максим Нікітін.

Людмила Власюк.