Дуже часто батьки, віддають дитину на спортивну секцію, не замислюючись про мотиви і наслідки свого пориву. При цьому, бажання самої дитини враховується далеко не завжди. Як правило, мотивацією для батьків в більшості випадків, виступають власні нереалізовані бажання і можливості. Набагато рідше мотивацією є оздоровлення та гармонійний розвиток самої дитини.

Що важливо знати батькам, у яких дитина займається спортом?

  1. заняття спортом бувають двох видів: спортивно-оздоровчі (2-3 рази на тиждень) і професійні (від щоденних до 3 тренувань в день).
  2. професійні заняття спотром, аж ніяк не є оздоровчими, а скоріше – навпаки. 
  3. існує ряд видів спорту, де професіоналізм починається в молодшому шкільному віці. Сюди відносяться всі види гімнастики, акробатика, фігурне катання, тобто ті види спорту, в яких потрібна гнучкість, найбільш успішно розвивається в цей період.

Батькам також, необхідно мати уявлення і про особливості дитячої психіки молодшого шкільного віку.

Про те, що вона знаходиться в стадії формування і основні психічні процеси :воля, мислення, мотивація – ще не сформовані. Молодший шкільний вік – це період становлення особистості.

Візьмемо приклад: на психологічний прийом привели дівчинку 6 років. За словами батьків, вона мріяла займатися гімнастикою з двох років, а зараз займається професійно, по 2-3 тренування в день. За версією батьків, дитина дуже переживає конкурентні відносини з іншою дівчинкою, через що не може добре виступати і тренуватися. Попрацювавши з дитиною, психолог переконався, що це більше мамині переживання, ніж її. За 40 хв спілкування, дівчинка розповіла психологу про тренера, тренуваннях і старших подруг, як вони спілкуються і дружать. Єдине, що дівчинка згадана в кінці бесіди – була та сама конкурентка з кращими результатами. До того ж згадала вона про неї тільки після підказки психолога. Коли ж психолог, ввела дитину в трансовий стан релаксації, вона миттєво заснула. Під час релаксації вона сильно здригалася, нервово смикала руками і ногами, що говорило про великий психо-фізичне перенавантаження. І це при тому, що вона ще навіть не ходить в школу!

У молодості, будучи тренером з художньої гімнастики, я повела своїх вихованок на міжнародні змагання, щоб вони могли подивитися, якими вони повинні стати. Тоді мені здавалося, що важливіше для них нічого бути не може. Яке ж було моє здивування, коли найталановитіша в групі дівчинка підбігла до мене в розпал змагань з вигуком: «Алла Анатоліївна, подивіться, яка у мене лялечка!». Важливість поточного моменту і лялечка ніяк не пов’язувалося в єдине ціле! У той момент у мене відбулася переоцінка цінностей. Я зрозуміла, що мої учениці звичайні діти, просто у них є додаткова гра – гімнастика. Це я хотіла зробити з них чемпіонок, а вони просто грали.

У цьому віці, дитині дуже важливі взаємини з однолітками, оскільки дитина розвиває комунікативні навички, а досягнення в спорті чи навчанні, носять для нього другорядний характер. Наполегливі вимоги тренера або батьків сконцентруватися на досягненні високих результатів, знаходяться за межами можливостей дитячої психіки. Необхідність виправдовувати очікування тренера і батьків, непомірні фізичні навантаження, занадто високі завдання, які дитина не завжди може виконати – все це може призвести до психологічних перевантажень.

Як наслідок у дитини може розвинутися занижена самооцінка і почуття провини, що з часом проявляється в невротичних реакціях або може переходити на психосоматичний рівень. Апатія, депресія, явища дратівливої слабкості, примхливість – все це тільки початок наслідків високих навантажень.

Як же попередити або запобігти таким ситуаціям?

  • не вимагайте від дитини більше, ніж він може.
  • хваліть його не тільки за досягнутий результат, а й за зусилля, докладені там, де результат виявився нижче ваших очікувань.
  • у разі, якщо ви бачите, що організм дитини не відновлюється і в його поведінці з’явилися тривожні ознаки, краще трохи знизити навантаження. Або зменшити кількість тренувань, або на тренуваннях послабити навантаження.
  • якщо ви бачите, що дитина сильно втомилася – дайте їй можливість відпочити. Невелика перерва 10-15 днів тільки піде дитині на користь.

За цей час організм відновиться і увійде в стадію суперкомпенсації. Саме на цій стадії, організм після чергового стресового навантаження, починає збільшувати свої рухові якості. У цьому випадку, повернувшись до регулярних тренувань, дитина зможе показати більш високий результат. У разі, якщо з якихось причин ні те, ні інше неможливо, краще вчасно звернутися до професійного психолога, який володіє техніками психофізіологічної релаксації і енергетичної підзарядки організму.

Любіть своїх дітей і пам’ятайте, що у тренера і у батьків можуть бути різні цілі. Не забувайте, що професійний спорт – це важка фізична праця з високими психологічними навантаженнями.