Цьогорічне свято Святого Миколая в Україні ознаменується ще однією, не менш світлою подією – саме у цей день, 19 грудня, відбудеться прем’єра вітчизняного сімейного фільму-фентезі режисера Олени Каретник «Тільки Диво», в якому взяли участь також українські фігуристи.

Повнометражна стрічка, створена компанією «Казка Продакшн»,  призначена для дитячої аудиторії, але чи варто говорити про вікові обмеження, коли йдеться про важливість сімейних цінностей, справжню дружбу, кохання та віру в те, що «дива бувають»?

Зворушливу історію юнака Северина уже побачили на закритих показах на  останньому міжнародному кінофестивалі в Каннах, де українським фільмом зацікавилося чимало світових кінопрокатників. А нещодавно на міжнародному фестивалі кіно для дітей та юнацтва «Ролан» у Вірменії стрічка «Тільки диво» отримала свою першу нагороду – спеціальний приз журі «За утвердження християнських ідеалів та сімейних цінностей».

Про свої враження від фестивалю, його сюрпризи та оцінки, про те, як прийняли «Тільки Диво» вірменські глядачі, яку місію має нести дитяче кіно, а також про те, як фігуристи створювали у фільмі казкову атмосферу нашому сайту розповіла режисер та продюсер картини  Олена Каретник.

КАРЕТНИК 8e269

-Пані Олено, ви написали на своїй сторінці у Фейсбуці, що фестиваль подарував вам чимало відкриттів. Які саме, якщо не секрет?

-Передусім, зазначу, що було дуже приємно отримати запрошення вірменських колег на такий престижний фестиваль. Нас були раді бачити, а ми, зі свого боку, отримали задоволення від спілкування з кінематографістами-однодумцями з різних країн, які займаються кіно для дітей та підлітків. Жаль, в Україні не проводяться такі кінофестивалі…

Щодо відкриттів, то фестиваль справді змусив по-іншому оцінити деякі речі. Наприклад, ми були вражені, скільки людей – і дітей, і дорослих – хочуть бачити фільми добрими, красивими, щоб у них йшлося про сімейні традиції. Це тільки здається, що більшості людей подобаються бойовики, що всі хочуть бачити на екрані виключно екшн. А коли спілкуєшся з глядачами – дітьми, батьками, то виявляється, що їм не вистачає простих сімейних історій на кшталт «Три горішки для Попелюшки». Було приємно, що люди підходили до нас, казали добрі слова і дякували за те, що такий фільм є.

Під час фестивалю ми відкрили ще одну цікаву річ. Для себе ми встановили вік глядацької аудиторії – від 8 до 13 років і були здивовані, коли організатори, переглянувши «Тільки Диво», відзначили дещо інший вік – 13 до 16 років. Й справді, у залі сиділи переважно підлітки, які, спілкуючись з нами після перегляду картини, казали, що це кіно про кохання і вони у захваті від красивої та зворушливої історії про справжні почуття.

-Тобто ви не позиціонували свою стрічку як кіно про кохання?

-Ні, ми її позиціонували як дитячу, більш сімейну різдвяну історію. За сюжетом, юнак бореться за життя батька і саме заради батька вирушає у мандрівку, де потрапляє у вир пригод. Він зустрічає дівчину, закохується. Ми намагалися дуже красиво показати цю лінію і діти, які дивилися фільм, саме її вирізнили як основну ідею. Цим вони довели нам, що картина ширша для розуміння та сприйняття, ніж ми думали. До речі, крім підлітків, у залі були навіть дуже маленькі діти, десь 2-3-річні. Вони нічого не розуміли, оскільки стрічка йшла українською мовою. Титри, звісно, були  вірменською, але ж такі малюки ще не вміють читати. Проте і в них був свій інтерес у фільмі – вони стежили за історією великої білої собаки на ім’я Сніжка, захоплювалися красивими картинками, катанням фігуристів.

Варто зазначити, що у Вірменії надзвичайно сильні сімейні традиції, діти  дуже шанують батьків. Вочевидь, це одна з причин, що наш фільм знайшов у них такий сильний позитивний відгук.

-Пані Олено, розкажіть, будь ласка, про кінофестиваль «Ролан» – коли його було створено, якою є його мета?

-Міжнародний фестиваль фільмів для дітей та юнацтва у Вірменії – єдиний такого профілю на пострадянському просторі. Він проводиться з 2001 року з ініціативи відомого актора та режисера радянських часів Ролана Бикова і включає в себе цілий комплекс заходів – творчі зустрічі, майстер-класи, покази фільмів для дітей та юнацтва з їх подальшим обговоренням. Наприклад, під час «круглого столу» ми спілкувалися з кінематографістами різних країн щодо проблем дитячого кіно, висловлювали думки про те, яким воно має бути та якими мають бути сучасні герої. Всі погодилися, що це проблема, коли кіно для дітей створюється для каси, а не для душі. Коли дитина каже, що для неї позитивний герой – це той, хто добре махає кулаками, то ми можемо отримати страшне майбутнє.

-Але «Тільки Диво» якраз виконує виховну місію і приємно знати, що до цього причетні українські фігуристи. Як би ви оцінили їхню роботу у вашому фільмі?

-Я би їх назвала прикрасою стрічки. Фігуристи створили по-справжньому казкову атмосферу, те саме фентезі з його передчуттям чогось несподіваного, дивовижного та незвичайного. З першого їхнього руху на льоду було помітно, що це майстри, професіонали, а не просто люди, які вміють кататися на ковзанах. Більше того, вони швидко вирішували й технічні проблеми, які зазвичай виникають під час зйомок. Наприклад, це вже з історій «за лаштунками», ми довго боролися з ковзанкою. Її заливали старим, дідівським способом – пожежними шлангами, бо за сценарієм це мало бути замерзле озеро, на яке для розваги виходять покататися містяни. Коли цю ковзанку побачила тренер спортсменів Марія Тумановська-Чайка, вона сказала: «Боже! Я зараз навчу, як зробити нормальний лід. Несіть гарячу воду!». За температури десь під мінус 30 вона та її учні з гарячою водою та швабрами там щось колдували, рівняли і за півгодини зробили все, що було потрібно. Ми всі були вражені: лід вийшов дзеркальний! І взагалі, ця сцена у фільмі, де фігуристи виконують вальс так, як це робили у ХY11 столітті, вийшла дуже красивою. Чудово виглядали всі – Марія Голубцова та Кіріл Бєлобров, Марія та Михайло Носовицькі, Каріна Кальян та Нікіта Сосненко, Еліс Рогатнік та Єгор Баршак. Чарівною була Ганна Турчинова, яка каталася зі своїм партнером Олександром Бєловим – вони грали подружжя. Ми вдячні Українській федерації фігурного катання, яка виявилася надійним та відповідальним партнером.

Людмила Власюк