Євген Плюта: «Батьків треба виключати з тренерського процесу»

IMG 32236dbfacb74ed7725144ed24250543 VДвадцятеро київських юних спортсменів, які щодня виходять на лід під керівництвом Євгена Плюти, вочевидь ,пишаються тим, що їх тренує  одна із яскравих «зірок» фігурного катання.

Вклад  Плюти у так звану скарбничку нагород, здобутих у неймовірні 1992 та 1993 роки фігуристами з України, коли вони буквально не сходили зі світових та європейських п’єдесталів, був далеко не скромним – золота медаль юніорського чемпіонату світу 1992 року у Сеулі. Але в історію свого виду спорту  Євген Плюта увійшов не лише цією перемогою. У 1997 році на «дорослому» турнірі в Оберстдорфі український фігурист вперше у світі чисто виконав  надскладний лутц у чотири оберти. На жаль, цей факт не отримав офіційного визнання, але ж «з пісні  слів не викинеш»  і американець Брендон Мроз, чий четверний лутц ратифікувала у 2011 році ISU, приречений на те, що у цьому випадку поряд з його іменем завжди ремаркою йтиме ім’я українця.

Євген Плюта був одним з небагатьох довгожителів на льоду  - його спортивна кар’єра тривала 22 роки. Після її завершення він виступав у Holiday on Ice, льодовому театрі Ігоря Бобріна , працював у льодовому  шоу в Німеччині. Каже, що отримував і отримує досі чимало  пропозицій з-за кордону щодо працевлаштування, але не приймає їх. «Проблема в тому, що, де б я не був, мене завжди тягне додому. Просто не можу надовго кудись поїхати, відразу починаю нудьгувати», - зізнається відомий фігурист.

Нині 44-річний Євген Плюта – тренер київської дитячо-юнацької спортивної школи «Лідер». Саме у короткій перерві занять зі своїми учнями на ковзанці  столичного ТРЦ «Dream Town» він розповів нашому сайту про «своїх» дітей, специфіку  та умови тренерської роботи з ними, участь у цьому процесі батьків своїх підопічних, висловив свою думку щодо  новацій у фігурному катанні та зізнався, що не тримає образи за лутц.

-Євгене, сподівалася застати вас на стандартній «Льодовій арені»…Наскільки повноцінні тренування на значно меншій ковзанці?

- Ми тут не від хорошого життя. Звісно, на «Льодовій  арені» також тренуємося, але там свої проблеми, схоже, вічні, оскільки не вирішуються роками. Це нестача льоду і як наслідок - «перенаселеність» ковзанки. Уявіть, на льоду буває одночасно до 50  спортсменів та ще й 10-15 тренерів. Тому  мені простіше займатися з дітьми у торговельному центрі, ніж наражати їх на небезпеку зіткнень.

-Виходить, що попри скептицизм деяких фахівців, інтерес до фігурного катання  все ж не падає?

-Я би не сказав, що вийти на лід прагне якась нереальна кількість дітей, але так, інтерес є. Його планка піднялася б ще вище, якби в Україні були хоча б прийнятні умови для занять цим видом спорту. Це ненормально, коли в тримільйонному Києві одна стандартна ковзанка («Льодова арена» на вулиці Шалетт-авт.), де туляться всі – дві школи з фігурного катання, хокей, шорт-трек…Та вони фізично не можуть  поміститися на льодовому майданчику! Шкода, що у столиці, де стільки ресурсів і можливостей, найгірші  в Україні умови для того, щоб розвивати фігурне катання і залучати до здорового способу життя якомога більше  дітей. Відсутність льоду – найбільша проблема вітчизняного катання,зокрема, дитячого.  У нас  вистачає  грамотних тренерів, талановитих дітей, а працювати ніде.  Коли той чи інший фігурист  демонструє прогрес чи показує хороший результат, то будьте впевнені, це відбувається не стільки «завдяки», скільки «всупереч». Чимало спортсменів, які досягають середнього віку, змушені шукати для себе інші заняття, оскільки постійна боротьба за лід виснажує  і їх. Так що «Dream Town» та ще ковзанка у ТРЦ «Більшовик» - це хоч якийсь вихід.  Звісно, незручності є.  У тому ж «Dream Town», наприклад, через нестандартні розміри ковзанки можна працювати лише з  маленькими дітьми. Але й з цим не вгадаєш,  тому що у будь-який момент на лід може висипати сорок школярів, яким влаштували катання в рамках екскурсії…У такому разі тренування можна завершувати. Крім того, в ТРЦ нам заборонили виконувати обертання та елементи з високо піднятими ногами.

-Чому?

-Була історія, коли спортсменка зазнала травми на цій ковзанці. Рівень шуму, який підняла у зв’язку з цим її активна мама, хоча й був неадекватним ситуації, адміністрація все ж, від гріха подалі, ввела деякі обмеження.

image 0 02 05 e4fe3e06071cb74a896fca46fdcfcf085c633321b534324373e1f5f3d01d8c2d V

-До речі, яку роль відіграють у тренувальному процесі батьки ваших підопічних? Вони заважають чи допомагають?  Чимало авторитетних фахівців кажуть:  щоб виховати  чемпіона, треба  не пускати на тренування його батьків…

-Абсолютно згодний з цією думкою. Так, у нинішні часи без зусиль батьків маленьких спортсменів неможливо досягти пристойних результатів і за це вони заслуговують подяки. Але є інша сторона медалі, яка дозволяє стверджувати:  члени родин заважають тренувальному процесу і навіть гальмують його. Той факт, що вони справді беруть на себе вирішення фінансових проблем , а фігурне катання недешевий вид спорту, не дає їм підстав втручатися в суто професійну тренерську сферу.  Наша робота, особливо з дітьми,  вимагає спеціальних знань, досвіду, профільної освіти, участі у семінарах, постійного відслідковування новацій у методиках…Але мами, виявляється, і без цього знають геть усе, даючи «вказівки»  скільки і як має тренуватися дитина, що вона повинна робити на льоду тощо..  Слава богу, не всі.  Дехто все-таки радиться з тренером і чує його, але ж чимало таких, котрі роблять все, що їм заманеться, не розуміючи, що це не йде на користь дитині. Чим більше буде непрофесійного втручання у тренувальний процес, тим гірші результати показуватиме юний спортсмен, навіть якщо він суперталановитий. Це аксіома.  А батькам-всезнайкам я би сказав так: якщо ви обрали тренера для своєї дитини, маєте довіряти йому, адже він – фахівець своєї справи. Якщо ж вас щось не влаштовує, поміняйте тренера. Все просто.

Скільки у вас наразі учнів?

- Я  працюю з двадцятьма дітьми від 6 до 12 років. Заняття щоденні, два-три тренування на льоду, хореографія, загальна фізична підготовка.

-Що зазвичай кажуть батьки, приводячи до вас дітей: навчіть кататися «для себе» чи «підготуйте чемпіона»?

-Звичайно, всі хочуть бути чемпіонами.  Навіть ті, хто спочатку заявляв, що займатиметься фігурним катанням винятково для здоров’я, з часом схиляються до спортивної складової і прагнуть показувати все вищі результати. На жаль, не у всіх це виходить.

-За якими ознаками розпізнаєте талант?

-Насправді це не так уже й складно. Досвід  дозволяє  відразу розгледіти швидких,координованих,енергійних  дітей, з хорошими даними, які відповідають вимогам фігурного катання. Але ж цього мало. Те, що дала природа, необхідно грамотно розвивати, а тут уже на перший план виходять такі якості як сила волі, рішучість, бажання  кататися і досягати результатів.Талановитим людям все дається легше, але ж зазвичай перемагає той,  хто працює зранку до вечора.

-У кому зі своїх учнів ви бачите потенціал для професійного спорту?

- Передусім, це Таня Фірсова. Вона серйозно ставиться до тренувань, у свої 11 років вивчила подвійний аксель, уже на підході   потрійний сальхов. Хоча пробуємо всі потрійні. Є ще ряд  перспективних спортсменів.

-З точки зору тренера-практика, у якому віці можна ставити дитину на ковзани?

-Лише від самих дітей залежить, коли вони мають зробити перші кроки на льоду. Діти різні: хтось швидко і легко засвоює уроки, а комусь вони даються важче. У будь-якому разі, на мою думку, починати потрібно максимум у чотирирічному віці, враховуючи, як стрімко ускладнюється й омолоджується фігурне катання.  Приміром, я  вперше прийшов на ковзанку в п’ять років і мене уже не хотіли брати. А це ж коли було! Зараз привести дитину у такому віці чи трохи більшому – однозначно буде запізно. Хоча буває, що діти швидко наздоганяють  і далі прогресують у тому ж темпі, але це рідкісні випадки. Якщо ж дитина дуже тямуща, то можна почати й з 2-3-річного віку. Я особисто з такими маленькими дітьми не працюю, груп початкової підготовки у мене немає.

ПЛЮТА copy

-Вчені стверджують, що сучасні діти фізично слабші порівняно зі своїми ровесниками ,наприклад, у 70-і роки. У фігурному катанні це відчувається?

-Те, що діти стали набагато слабшими і до того ж дуже неуважними  - доведений факт. Скажу більше:  якби нинішні діти каталися у «мої» часи, більшість з них уже була б відрахована.

-Чи має бути дитячий тренер жорстким? Ви, наприклад, підвищуєте голос на своїх підопічних?

-Аякже! Як інакше повернути на «землю» дитину, яка витає у хмарах? Якщо замість максимальної сконцентрованості на  елементі чи русі, який вивчаємо, дитина «полетіла» на іншу планету, то тут одним проханням не обійтися. Іноді доводиться і тон підвищити.

-У кого ви вчилися, починаючи тренерську кар’єру?

-У всіх потроху. Осягав цю науку  методом проб та помилок. Розпитував, якщо щось було незрозуміло, багато до чого доходив сам.  Це досвід, який постійно напрацьовується. Так не буває, що щось запитаєш, отримаєш відповідь й уже все знаєш. Зрештою, навчання у тренерській роботі – процес безперервний, варто зупинитися і все, можна закінчувати.

-Що думаєте про останні зміни до правил  фігурного катання, зокрема, щодо стрибків у чотири оберти?

-На мою думку, новації  логічні та обґрунтовані. Той факт , що у довільній програмі можна стрибнути двічі лише один вид четверного, а решту  - лише один раз, однозначно матиме стимулюючий ефект і змусить  фігуриста розширити свій технічний потенціал. Так само позитивно ставлюся до зниження вартості стрибків у чотири оберти. Хоча й майбутнє – за багатообертовими стрибками, але ж фігурне катання складається не лише з них…Сподіваюся, що важлива мета цих змін - збалансування  техніки та художнього виконання буде досягнута.

-На турнірі Nebelhorn Trophy-1997 ви першим у світі виконали лутц у чотири оберти. Чому не продовжили працювати над ним і не включили до своєї програми на наступному чемпіонаті світу?

- Включили. Але тоді перед стартом ми багато що змінили. Так  вирішив тренер. Може, не хотів ризикувати…

-Не прикро, що першопроходцем вважається Мроз,  хоча, за великим рахунком, це ваші лаври?

-Ні, я не ображаюсь. Всі все чудово розуміють. Головне, я довів: виконати стрибок,  який на той час вважався чимось нереальним, цілком можливо.

-Як ставитеся до того, що лутц у чотири оберти уже виконують жінки? Маю на увазі росіянок Трусову та Щербакову?

-Ну, напевне, вони великі молодці, що це зробили. Я якось пропустив цю подію…Мабуть, тому, що мало вірю у те, що вони зможуть  повторити  своє досягнення через деякий час, адже зараз виконувати такі складні елементи їм допомагає юний вік. Гадаю, що цей стрибок ще довго залишатиметься елітним, навряд чи його виконання набуде масового характеру.

Взагалі, я не прихильник того, щоб у 12-13 років спортсмени освоювали елементи ультра-сі. Як мінімум, це шкідливо для здоров’я дитини. Завжди треба правильно визначати пріоритети і думати про життя після тріумфу.

-Пам’ятаєте свої враження від перших четверних, які почали виконувати фігуристи?

- Я був надто малим на той час, коли ці стрибки почали з’являтися. Натомість найсильніший і найяскравіший спогад у мене залишився  від виконання  нашим Віктором Петренком ( олімпійський чемпіон, чемпіон світу 1992 р.-авт) акселя у 3,5 оберти. Це сталося на моїх очах в Одесі, а потім у Дніпропетровську, куди ми їздили на збори. Враження були неймовірними!

-Чи можлива, на ваш погляд, найближчим часом прем’єра акселя у чотири оберти?

-Цілком. Гадаю, він на підході. Між іншим, в історії цього стрибка  є й «український слід» - ще у минулому столітті його намагався виконати представник одеської школи Михайло Шмеркін.  У той же час впритул до вивчення  четверного акселя, мені здається, ще ніхто не підходив.  Хіба,може,Ханю? У будь-якому разі, наразі все поки що на рівні розмов.

-Як гадаєте, від кого з українських фігуристів-одиночників  можна очікувати відчутного ривка у результатах?

-Наразі можна вести мову лише про Ярослава Паніота. У нього хороша технічна база, але є деякі проблеми з психологічною підготовкою, що й проявилося на Олімпійських іграх у Пхьончхані. Питання в іншому: де резерв? Якщо раніше з великої кількості спортсменів відбиралися кращі з кращих, то зараз цієї системи немає. Тому за Паніотом – нікого. Хіба що можна вирізнити Івана Шмуратка, який помітно прогресує. Якщо брати у сукупності ковзання, стрибки та обертання, то, звичайно, він на голову вище своїх ровесників. Проте, щоб здійснити згаданий ривок, нашим фігуристам, всім, без винятку, треба ще багато працювати.

Людмила Власюк.

Для можливості залишити коментар потрібно зареєструватися.

2016 ©Української федерації фігурного катання на ковзанах.

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на ufsf.com.ua.